Суїцидальна епідемія у столичній підземці не припиняється. Світова статистика невтішна – щороку сезонні депресії забирають життя сотень тисяч людей
Від початку року у Київському метрополітені сталося шість спроб самогубства – це утричі більше, ніж за весь минулий рік. У результаті дві жінки загинули, а четверо чоловіків зазнали травм різного ступеня тяжкості. Щось подібне сталося у Москві кілька років тому - тоді за добу у метро загинули 4 людини.
Основна причина такої кількості суїцидів – сезонне загострення нервових розладів на фоні загальноукраїнських соціально-політичних негараздів. А от вибір місця скоєння самогубства психологи пояснюють по-різному.
Одні припускають, що у такий спосіб самогубці хочуть привернути до себе увагу або ж, навпаки, виявити своє невдоволення. З одного боку, на думку потенційного самогубці, він протистоїть натовпу, з іншого – сподівається, що його все ж таки врятують. Це пов'язано з потребою в емоціях – жалості, співчутті, гніві. В той же час тиснява у метро, погане освітлення, засилля кричущої реклами дуже пригнічує психіку людей.
Свою роль грає і замкнутий простір, а велика кількість мешканців мегаполісів схильна до клаустрофобії.
На думку психологів, на бажання покінчити з собою впливає й інтер’єр конкретної станції. Наприклад, на яскраво освітлених зупинках самогубств менше.
Із цього погляду, зразковою антидепресивною станцією у Києві є "Золоті ворота". Тут висока стеля та гармонійні кольори. А у тунелі між нею та "Лук'янівською" є анімаційні сцени. Вони теж трохи нейтралізують підземні стреси.
Станція метро "Золоті ворота"
У рейтингу найнебезпечніших лідирує "Вокзальна". Троє осіб впало на колії саме тут. Погане освітлення, вічна тиснява та велика кількість підозрілих перехожих тільки погіршують ситуацію.
Станція "Вокзальна"
Фахівці вважають, що феномен зростання популярності "смерті на рейках" серед самогубць – наслідок ефекту наслідування. Кожна стаття у газеті або телерепортаж про черговий випадок смерті під потягом підштовхують потенційну жертву вибрати саме цей шлях відходу в інший світ. Були навіть проведені дослідження, які виявили прямий зв'язок між трагічними публікаціями і збільшенням кількості самогубств у метрополітені.
А з 1987 року як профілактику самогубств Віденський Центр кризової допомоги провів ряд досліджень за участю австрійських засобів масової інформації. На час експерименту ЗМІ або зовсім не писали про самогубців у метро, або приділяли подібним повідомленням мінімальну увагу. Як і чекали дослідники, кількість самогубств у підземках різко зменшилося – до 50-60 %. Відтоді в місцевій пресі діє негласна заборона на освітлення подібного роду подій.
Діггери – найдосвідченіші дослідники підземного життя – висувають зовсім неймовірну версію. Вони припускають, що через рух потягів земля починає видавати дивні звуки наднизьких частот, а ті, у свою чергу, сіють паніку в підсвідомості людей і породжують депресію, яка може привести до самогубства.
Утім, дослідники аномалій і метрополітенівці спростовують ці чутки. Вони говорять, що ніяких аномально депресивних зон у київському метро немає.
Проте, насправді летальний результат при спробі суїциду далеко не гарантований. Як свідчить статистика, більшість людий, що кидається на рейки, все ж таки виживає. А от ризик залишитися на все життя інвалідом дуже великий. При всій негуманності такої постановки питання, спроби суїцидів у метро ставлять під загрозу безпеку інших людей. У таких випадках рух зупиняється іноді на кілька годин. Це спричиняє тисняву, стреси і негативне ставлення до людей, що потрапляють на рейки.
А водії потягів, які стають ненавмисними вбивцями, взагалі, як правило, стають профнепридатними. За словами психологів, самогубці, що кидаються на рейки, в останні хвилини життя намагаються очима знайти очі водія, що їде на них. Забути подібну картину складно, навіть не дивлячись на надання професійної допомоги.
Усе це змушує метрополітени світу вдаватися до різноманітних антисуїцидальних способів.
У санкт-петербурзькому метро, наприклад, на одній із ліній станції побудовані таким чином, що не видно, як під'їжджає потяг: у стіні зроблені двері, які відкриваються синхронно з дверима потягу (як в ліфтах).
У Лондоні випробовують спеціальну комп'ютерну програму, яка, відстежуючи рух пасажирів на станції, моделює їх поведінку при підході потягу.
Високотехнологічне лондонське метро
Японці збираються відлякувати потенційних самовбивць яскравим світлом, тобто обладнати перони пристроями, які включають потужний прожектор, якщо людина перетинає небезпечну межу. Від несподіванки він має відскочити, і хоч на мить задуматися про те, що планує вчинити. Крім того, тут родичі самовбивць повинні платити величезні штрафи за зупинку руху потягів.
Стандартна, але не дуже ефективна міра запобігання самогубствам у метро - втсановлення на платформах відеокамер для відстеження осіб із підозрілою поведінкою.
У Москві на деяких станціях метро диктор зачитує нетлінні рядки великих російських поетів, щоб мистецтвом покращити емоційний стан пасажирів. В Індії на станціях метрополітену крутять життєстверджуючу музику. У Сполучених Штатах всюди прибрали таблички "Виходу немає", замінивши їх на інших – "Вихід поряд".
Подібні маніпуляції планують вчинити і у Києві.
Петро Мірошніков, начальник КП "Київметрополітен", розказав, що планується зробити метро в цілому добрішим: "Наприклад, до напису "Зачиняйте двері" буде додано "Зачиняйте, будь ласка, двері". Гасити депресію пасажирів планують і мелодіями Поля Моріа. Задля профілактики обіцяли прибрати червоні кольори зі станцій та надпис "Виходу немає".
Розпочався запис оголошень про наступні станції і закриття дверей дитячими голосами. У вагонах потягів розвісять портрети маленьких дикторів, що також сприятиме зменшенню психологічного навантаження у підземці.
У міліції ж бачать один вихід - посилити охорону на станціях. Але й він не ефективний. На думку,
речника ГУ МВС в м. Києві Володимира Поліщука: "Якщо людина вирішила покінчити із життям, її може врятувати тільки церква, віра в Бога або лікування. Але попередити - щоб був технічно грамотно створений відеонагляд".
Олександр Володимирович: Думаю, що проблема не в метро. Це загальнолюдське явище. Бо ж кидаються і під поїзди, і під машини, ну і в метро… Навряд чи у метрополітені можна щось таке зробити, щоб зупинити самогубства. Музика, яку вони вмикали на ескалаторах, як на мене не дуже діє.
Іванна, студентка: Треба, щоб працівникам метрополітену давали певні навички із психології. Зокрема тим, хто сидить біля ескалаторів. Тоді вони змогли б „на око” визначати найбільш невдоволених життям пасажирів. Можна дарувати їм якісь маленькі дрібнички, це „вибивало” б людей зі звичного ритму і піднімало настрій.
Чупріков Анатолій Павлович, завідувач кафедрою дитячої, соціальної та судової психіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П. Шупика, доктор медичних наук, професор:
Мушу вам сказати, що це справді сезонний стрибок. Хоча кількість самогубств у порівнянні з, приміром 1996 роком, зменшилася, та загалом залишається дуже високою. Нинішні самогубства – наслідок "весняного" стрибка кількості таких випадків. (Існує 2 річні "підйоми": весняний та осінній). Це повязано із загостренням психічних розладів та депресій.
Коли нам показують життя тієї дівчини-студентки, яка кинулась під поїзд метро, ми бачимо, що у неї були дійсно великі проблеми. Найгірше, що всі оточуючі бачили, що в неї проблеми, розлади, що вона пригнічена, ні з ким не хотіла спілкуватися… Передусім, мене непокоїть, що ніхто не зреагував на це. Їй дійсно була потрібна допомога спеціаліста. Прикро, що у нас, якось соромно звертатися з такими проблемами до фахівців. Рідко хто йде сам, радить друзям… Самим іноді дуже важко розібратись у конфлікті.
А саме метро, бо такий спосіб не потребує зайвих складних дій. На горище висотного будинку зараз складно потрапити, зачинено. Вікна зі сходових майданчиків теж не завжди відчиниш, а тут все просто… Раніше під потяги кидалися. Тепер у місті потягів немає, зате є метро. Дуже шкода машиністів. Адже це дуже велика травма для людини. Мені особисто цікаво, чи є в метрополітені спеціальна служба, яка працює з такимим машиністами, допомагає зняти величезний стрес. Бо це справляє величезне враження, може потім заважати працювати.
Говорити про те, що наше метро якесь дуже травматичне я не можу. В останню чергу хочеться звинувачувати метрополітен. Проблема тут у людях.
Мар'яна Возняк, спеціально для "Мого Міста"Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter
31.07.08
02.07.09
